Михайло Подоляк Telegram Channel

І Україна, і Близький Схід зафіксували ключові параметри… ефективного удару у відповідь, який гарантує виживання справедливості…

1. Обов'язкова жорстка силова відповідь...

2. Обов'язкова відмова від страху під час агресії (не можна умиротворяти; толерантно ставиться до злочинів та руйнування міжнародного права)...

3. Обов'язковий паритет зброї. Високотехнологічна зброя «обнуляє» будь-які понти. Іранських чи російських агресорів…

4. Обов'язкове підсумкове покарання за агресію. Не «переговори», не «заморожування», не збереження «статус/кво». Тільки відплата за агресію…

Будь-який інший формат, особливо спроби загравати з агресором через його не/ізоляцію, торгівлю з ним, роботу на його ринках, не призупинення його членства в міжнародних інституціях, призводять лише до масштабування агресії та стимулюють агресора на продовження масових атак і вбивств. «Відповідай чи помри!» – таким має бути безумовне правило щодо тих, хто намагається зруйнувати глобальну стабільність.

Без спекуляцій і без ілюзій. Немає жодних альтернативних «мирних планів», які передбачають «не/програш Рф». Є лише безумовна Формула миру, запропонована Президентом Зеленським, яка ґрунтується на обов’язковості повного виходу Рф із території України, повернення до міжнародного права з переглядом ролі міжнародних інститутів, об’ємної юридичної та фізичної відповідальності за акт агресії і відповідних масштабних компенсацій. Все інше – це лише про бажання… продовжити війну через заморожування, ескалацію, збереження російського агресивного режиму…

Відверто про очевидне. Вкотре… Є три ступені певної політичної наївності щодо війни в Україні.

Перший – вірити, що приєднання до 17 млн кв. км власної площі ще 100 тис. кв. км окупованих українських територій є фінальною метою Росії. Просто порівняйте цифри й оцініть справжній рівень життя в Рф.

Другий – сподіватися на достатню для перемовин адекватність режиму, який поклав сотні тисяч своїх громадян, економічні перспективи, міжнародну репутацію та загалом майбутнє своєї держави заради збільшення своєї території на 0,6%. Та заради масштабного демонстративного нищення в сучасні часи цивільного населення іншої країни.

Третій, фатальний, – вважати, що росіяни збираються дотримуватися умов будь-яких підписаних ними договорів. Що там стосовно паперів, на яких суб’єкти типу Путіна/Патрушева ставлять підписи?..

Очевидно, що стільки політичної наївності в сьогоденні навряд чи можна десь знайти. Але якщо так, то звідки ж у декого періодично береться це дивне бажання примусити Україну замиритися з агресором ціною територіальних поступок? Абсолютно ж зрозуміло, що буде далі з Україною, Європою, демократією й міжнародним правом загалом.

Ти знаєш, де буде теракт. Ти знаєш, коли він буде. Ти отримуєш конкретні дані про можливий теракт. Ти бачиш арешти у різних країнах членів однієї глобальної терористичної мережі. Але ти все одно виходиш на публіку та знову повідомляєш завідому брехню про «український слід» (цього разу – Патрушев). Щоб що?

Варіанти відповідей:

1. Щоб не звітувати власній наляканій аудиторії про неспроможність агентурної та контртерористичної компоненти в роботі своїх силових органів…
2. Щоб підкреслити свою інтелектуальну та логічну недієздатність на будь-який (майбутній) «юридичний випадок»...
3. Щоб продовжити продавати на внутрішньому ринку безумовну психопатологію під назвою «антиукраїнська істерика», яка своєю чергою має виправдати маніфестні кровожерливі наміри…
4. Щоб примітивно замаскувати власну терористичну сутність і терористичний тип ведення війни…

Будь-яка відповідь у результаті приводить до неминучого усвідомлення: тандем Путін/Патрушев вкрай токсичний і абсолютно відірваний від реальності. І марно тішити себе ілюзією, що з ним можна розмовляти та домовлятися…

Нагадаю. Саме сьогодні виповнюється два роки, як міжнародні медіа опублікували перші кадри з тілами жителів Бучі, убитих російськими військовими під час нетривалої окупації міста. Тобто саме з цього дня два роки тому стало абсолютно зрозуміло, що це за війна, хто її веде, чому свідомо й системно вбивають… цивільних. Їх на тому (першому іноземному) відео було дев’ять, серед них дитина.

За час подальших розшуків після звільнення в Бучі було знайдено тіла 422 убитих громадян України. Ще понад тисячу досі вважаються зниклими безвісти. Відтоді неможливо заперечувати геноцидний характер російського вторгнення. Нові «бучі» знаходили після деокупації Харківської області та Херсона. Всюди, де пройшли росіяни, вони залишили по собі катівні, масові поховання, руйнування.

Коли Україну тепер іноді все ще закликають заплатити своїми територіями за мир, всі ж розуміють, що ми маємо… добровільно погодитися на вбивства й тортури населення цих територій? І на відмову від покарання за масштабні злочини, що вже скоєні.

Буча – як Биківнянський ліс, тюрма на Лонцького, Бабин Яр – стала для нас місцем пам’яті про репресії, проведені проти українців тоталітарними режимами. А для світу Буча є докором. Ви все ще офіційно торгуєте з режимом, який засипає вулиці тілами людей. Як це відгукується у вашому серці?

Щодо подій у Підмосковному торговельному центрі Crocus City Hall

Вважаю, що події в Україні все/таки вимагають відмовитися від традиційної політичної двозначності, коли проукраїнська коаліція з одного боку шукає ресурси/амуніцію/гроші для військової допомоги Україні, а з іншого – комерційні (зокрема брендові) компанії з цих країн активно працюють на російських споживчих ринках, складаючи своїми податками суттєву частку федерального «бюджету війни». Так можна воювати справді нескінченно, періодично роблячи витоки про неминучість «війни країн НАТО проти Рф у 2026–2030 рр.».

Хочете правильного та справедливого розвитку подій? Тоді потрібно зосередитися на трьох базових діях.

1. Реальні спільні інвестиції в умовно об'єднані європейські військові виробництва. І зброя має йти на поле бою, а не на склади.

2. Повноцінний Аудит санкцій та їхнє подальше суттєве посилення. Без гри у піддавки. І додаткові санкції на «посередників», що дають Рф змогу їх обходити…

3. Справжня фактична ізоляція Рф (мінімальні контакти у зв'язку з тотальною відмовою Рф від міжнародного права). Бізнес не може працювати в Росії. Рф не може отримувати запрошення на глобальні саміти…

Про інформаційне агентство УНІАН коротко…

Живемо в надто насичені інформаційні часи. Кожен може стати «інфлуенсером на годину», отримати свої «пʼять хвилин інсайдерської слави». Іноді здається, що інформація – це дуже легко: будь/хто чи будь/що. Особливо в часи мільйонів соціальних акаунтів. Але/але…

Насправді все трохи не так. Інформаційні майданчики – це передусім скрупульозна перевірка фактів, нескінченні сумніви, пошук десятків джерел, перевірки й ще раз перевірки. І знову сумніви. І знову перевірки. І це репутація, яка формується роками та якій ти довіряєш, навіть не підозрюючи про це. Ім’я для медіа й сьогодні вирішує все: довірятимеш чи ні. Ба більше, вже добре зрозуміло, що правдивому факту, медійній репутації важко змагатися з фейками і пропагандою авторитарних режимів, бо вона часто здається менш привабливою та більш складною. Але лише факт, правдива інтерпретація мають значення, бо від них залежить, як далі сприйматимуть нашу країну, наші нагальні потреби в підтримці, нашу емоцію у війні й не тільки.

Так от. Агентство УНІАН уже понад 30 років цілодобово працює для того, щоб реальність не була підмінена пропагандистською ілюзією, а наші співгромадяни та світова спільнота отримували достовірну й об’єктивну інформацію про події в Україні.

Зрозуміло, що складно. Швидкі часи породжують бажання не заглиблюватися в природу речей. Хайпонув – і добре. Захейтив – і взагалі чудово. Але це точно не про УНІАН.

З початком повномасштабного вторгнення Росії повноцінна інформаційна робота – часто ризикована – стала ще важливішою. Тому просто дякую. Висвітлюючи цю неспровоковану й геноцидну війну, безумовні та умисні злочини окупантів, а водночас із цим змальовуючи неймовірний опір нашого народу, ви об’єднуєте світ навколо допомоги Україні. Ви допомагаєте українцям пережити найтемніші дні, пояснюючи, де брати сили, чому слід продовжувати спротив, як отримати необхідну підтримку. Оперативна й правдива інформація – це ще одна наша ефективна протидія державі-агресору й авторитарному режиму Путіна. І ми обов’язково переможемо, бо лише справедливість, повторена тисячократно, має значення.

Дякую, шановні журналісти, редактори, кореспонденти й усі працівники УНІАН, за вашу наснагу, оперативність і відданість професії!

Щиро бажаю агентству довгих років роботи, а колективу – перемоги України та мирних тем для матеріалів.

Бездоганне рішення щодо російських генералів Кобилаша (далека стратегічна авіація) і Соколова (Чорноморський флот) ухвалив Міжнародний кримінальний суд. Ордери на арешт. Обидва ці персонажі системно й навмисно використовують військові інструменти для масового умертвіння цивільного населення України та завзято виконують замовлення на масштабні ракетні обстріли території суверенної країни.

Це рішення явно вказує на три обставини, що змінилися. 1. Воєнні злочини Росії отримають належні юридичні оцінки… 2. Глобальний світ чітко фіксує тип тієї війни, яку Росія веде на території України й проти цивільного населення... І 3. Більше жодних табу на ордери для Росії та жодних «історичних відстрочень». Поіменна лава підсудних у глобальній юрисдикції для безумовних російських авторів, організаторів і виконавців воєнних злочинів.

Ще раз про «мирні пропозиції Рф навесні 2022-го». Пропоную все-таки користуватися логікою (іронія) та повторно оцінити відомі (незмінні) факти…

1. Рф масштабно заходить в іншу країну й масово вбиває громадян цієї країни. Мета – захоплення території, переформатування держави, пряма та опосередкована окупація.

2. На першому й наступних етапах переговорів (Білорусь/Туреччина) Рф ультимативно вимагає віддати їй уже окуповані території та юридично від них відмовитися, відмовитися від своєї суб'єктності (невступ до альянсів, відмова від культурної та інформаційної ідентичності), відмова від власної армії. Ці умови були незмінними. Де тут можна прочитати пропозицію «миру», а не безумовної капітуляції?

3. Після тактичних поразок у північних областях України та втечі з Київщини розкрилися масові факти геноцидних практик Рф та її справжніх намірів в Україні. Що остаточно унеможливило будь-які контакти з Рф.

Висновок простий. Жодних реальних можливостей домовитися не було. Умови капітуляції Рф не змінювала. Україна категорично ніколи цих умов не приймала. Сьогодні Рф знову ж таки хоче знищити Україну, але шукає можливості виторгувати собі оперативну паузу, щоб закінчити мілітаризацію, розширити мобілізацію й на наступному етапі масштабувати бойові дії. Питання: навіщо періодично повертатися до неіснуючої теми й намагатися видати відомі капітулятивні вимоги Рф за щось нове, що абсолютно точно не могло привести до «миру»? Чому потрібно продовжувати не розуміти, що таке масштабне вторгнення Рф мало закінчитися лише капітуляцією України на кровожерливих умовах Рф, а не привести до «миру»?

24.02.2022–24.02.2024. Два роки повномасштабної, жорстокої, кривавої війни. А до цього 8 років війни підготовчої, але не менш руйнівної. Росія вирішила обнулити все, що стосується сучасної цивілізації. Росія атакувала Україну, розхитуючись убити багато громадян іншої країни й окупувати території.

Які висновки слід зробити сьогодні?

1. Рф повинна, може і мусить програти. Інакше жодного миру не буде, жодних правил і права не буде, жодного майбутнього не буде…

2. Ніколи не можна вірити серійному та масовому вбивці, який любить вбивати та любить руйнувати. Рф – це країна, яка може існувати, лише руйнуючи чужі життя...

3. Рішення, яке не було ухвалене вчасно (у 2014 році, після анексії Криму й початку вторгнення в Україну), обов’язково спровокує набагато більшу трагедію...

Ну й головне. Україна вже довела, що ніколи не можна здаватись. Разом із партнерами нам цілком під силу поставити військову крапку в існуванні агресивної Рф...

Будемо відвертими: лише готовність захищатися дає справжній шанс. Усе інше – завжди пряма дорога до великих трагедій.

Ці два роки війни доводять, що Україна цілком мала рацію, коли відмовилася здатися «за три дні», «за сім днів» і взагалі. Тепер ми знаємо самі й можемо з фактами довести іншим, що ми не маємо також жодного резону капітулювати в майбутньому (капітулювати – це означає вести «перемовини» на умовах Рф, тому що Рф – це взагалі не про перемовини, а лише про насилля).

Завдяки подвигу Сил оборони вже очевидно, що проти Рф можна воювати ефективно, і тому сьогодні наше становище має незрівнянно кращий вигляд порівняно з кожним моментом, коли Україну намагалися списати з рахунків. Ми повернули собі величезну територію. Ми знищили і репутацію російської «військової непереможності», і конкретно сотні тисяч окупантів. Отримуємо від союзників усе складнішу й потужнішу техніку. Розгромили Чорноморський флот Рф і поновили аграрний експорт. Розвиваємо власне військове виробництво та завдаємо ударів далеко вглиб території противника.

В моменти смутку згадайте кожен із тих днів, коли втрачали надію, і що Україна цю надію вам щоразу повертала. У будь/якому разі немає жодного шансу гарантувати безпечне майбутнє без розгрому агресивних спроможностей росії…

Conflict Armament Research дослідила залишки північнокорейської ракети, якою Росія ще в січні вистрелила по Харкову. В ракеті було знайдено 290 компонентів, вироблених поза межами КНДР. 75% із них виготовили компанії з… американським корінням. Це змушує нас згадати фразу, яку помилково приписують автору радянського тероризму Леніну: «Ми повісимо капіталістів на мотузці, яку вони нам продадуть».

Насправді цієї фрази у збірці «творів Леніна» немає, зате мемуарист переписав одну з його нотаток, близьку за сенсом: «Вони відкриють кредити, які послужать нам для підтримки комуністичних партій у їхніх країнах, і, забезпечуючи нас матеріалами й техніками, яких ми не маємо, відновлять нашу військову промисловість, необхідну для наших майбутніх переможних атак проти наших постачальників. Інакше кажучи, вони працюватимуть над підготовкою свого власного самогубства».

Хочу нагадати, що випущені по Україні ракети – північнокорейські за походженням і значною мірою американські за технологіями – були початково вироблені для ударів по містах та американських військових базах у Південній Кореї та Японії. В цьому немає іронії – сама лише драма.

Висновок? Очевидний. Не можна продовжувати торгувати з Рф. Не можна закривати очі на приватну торгівлю з іншими авторитарними країнами. Не можна чекати, доки агресори, використовуючи технології сучасного людства, остаточно зламають майбутнє демократій…

Два роки. Вже. Саме стільки часу Україна дала країнам Європи, країнам демократії для усвідомлення того, що світ катастрофічно змінився і що у світі є сила, яка хоче в кривавий спосіб «обнулити» правила, право. Цього часу було достатньо, щоб зрозуміти головне: Рф – екзистенційний ворог сучасної цивілізації, який скинув маски й маскування та активно атакує. Домовитися не можна, але можна виграти або... програти. Не завтра. А сьогодні. Лише сьогодні. І тепер важливо до кінця усвідомити ключову істину: виграти можна, лише наситивши зброєю Україну, а не прораховуючи сценарії «скільки ми маємо часу на підготовку до прямого боєзіткнення НАТО з Рф». Позбувайтеся ілюзій, прагматично оцінюйте готовність до війни...

Президент Зеленський ухвалив рішення про системне оновлення керівного складу ЗСУ, включно з Головнокомандувачем... Рішення обумовлене необхідністю переглянути тактику дій, яка не забезпечила в повному обсязі належного результату торік, не допустити стагнації по лінії фронту, яка негативно впливає на суспільні настрої, знайти нові функціональні та високотехнологічні рішення, які даватимуть змогу утримати й розвинути ініціативу, а також важливістю запустити процес реформування управлінських принципів в армії…

Яка ймовірність того, що масовий ґвалтівник/убивця, який скоює свої злочини демонстративно, обнуляє при цьому будь-які конвенції, раптом знову стане «законослухняним» прихильником міжнародного права? Яка ймовірність того, що країна, яка свідомо перетворилася на військово-трудовий табір, остаточно викоренила права та свободи своїх громадян, поставила самій собі за єдину мету існування «війну заради війни» та несамовито зневажає демократію, раптом відмовиться від мілітаризації, агресивності, експансіонізму, авторитаризму та ідеології ненависті й стане добропорядним представником сучасного людства? Якщо ваша відповідь хоч на йоту відрізняється від «0,0%», тоді ви так і не зрозуміли безумовної людоїдської суті сучасної Росії. І це трагедія...

Глобальні суперечності надто очевидні. І що довше умовний «табір демократій» не здатний відповісти на принципове питання, що робити з Росією, то більшої впевненості набуває умовний «альянс нестабільності». А ця відповідь передбачає зовсім інший підхід до війни у Східній Європі, яка вже триває, до постачання зброї на поле бою, до інвестицій у спільні військові виробництва, до інформаційної війни.

Агресивно провокують глобальний світоустрій і ламають правила зараз не лише Рф, Іран і КНДР. Активно втручаються в порядок денний радикали, ультраправі, терористичні організації різних масштабів і різної територіальної приналежності. Вони явно намагаються підвищити ставки, відчувши запах крові тих же демократій, і зіграти по-крупному.

Висновок?

Відсидітися не вдасться. Перечекати не вдасться. Відвернутися не вдасться. Завзято не дивитися вгору не вдасться. Перенести на «завтра» (на майбутні політичні еліти) ухвалення рішень не вдасться. Бюрократично заговорити проблему не вийде. Все поступово йде до того, що вирішити треба «тут і зараз». В Україні насамперед…

Війна дедалі більше заходить на територію безумовного агресора – Рф. І це про справедливість та історичну невідворотність. Газовий термінал у Ленінградській області – вкрай чутливе відлуння агресії.

Будьмо відвертими: лише три паралельні процеси приведуть нас до правильного фіналу – обовʼязкові тактичні поразки Рф на полі бою, тотальна ізоляція Рф у міжнародних інститутах (передусім у Радбезі ООН) і повна втрата Росією можливості отримувати суттєві надходження від продажу сировини…

Розумію, що дехто продовжує вважати за можливе брати участь у «зароблянні додаткових премій на Рф, даючи останній змогу обходити заборони». Але це питання часу й остаточного прийняття демократіями аксіоми: доки Рф існує в путінському вигляді, ризики фатальні для всіх. Тому справжні санкції неминучі. Навіть якщо світ буде нездатний загальмувати роботу економіки агресора, це обов’язково станеться за логікою самої війни.

Неможливо запустити механізм кривавого конфлікту та не зазнати абсолютних втрат самому. Особливо після двох років повномасштабної війни. Багато що в прямому й переносному сенсі згорить. Неможливо розпочати агресію проти сусідньої держави та сподіватися на тиху покірність жертви й незмінність роботи своєї олігархічно/корупційної економіки. Прізвище винного в тому, що по всій Росії палають нафтогазові підприємства й військові заводи, відоме. Імперія занурюється в пекло, і субʼєкт «Путін» ефектно роздмухує там вогонь. На своїх територіях. Тому що платити все одно доведеться сповна…

Про очевидне. Але все ще не для всіх… Так от, економіка Росії майже в 14 разів більша за економіку України. Разом з тим сукупні ресурси антивоєнної (демократичної, проукраїнської) коаліції значно перевищують російські, тому питання програшу Рф не мало б узагалі стояти. Водночас ми заходимо на третій рік повномасштабної війни, коли Рф завдяки третім країнам та компаніям-прокладкам навчилася обходити санкції, збільшила оборонний бюджет і разом з Іраном та Північною Кореєю активно розвиває повноцінний «терористичний ОПК». У демократії немає часу на довгі дискусії та бюрократію – зараз глобальний Захід стоїть перед вибором: дати Україні необхідну допомогу чи безповоротно програти диктаторській Росії, яка значно поступається можливостям держав НАТО. Виграш Рф змінить долю не лише України, а й системи міжнародної безпеки загалом, де рацію матиме не той, хто діє в межах закону, а той, хто здатен на більше насилля. Якщо демократія не зможе захистити себе, політична воля громадян на виборах буде очевидною.

Два головні меседжі, які Росія активно поширює в ці дні будь-якими (офіційними та неофіційними) каналами. Перший – вимога до всіх «негайно почати перемовини про перемир’я», «примусьте Україну відмовитися від спротиву». Другий – повернення до вкрай неадекватних погроз застосувати ядерну зброю, які просто на камеру висловлює експрезидент, заступник голови Ради безпеки РФ Медведєв. Не говоритимемо про очевидну психічну неадекватність авторів такої «дипломатичної стратегії». Також не даватимемо оцінку суб’єктності самого Медведєва. Відзначимо очевидну слабкість, істеричність, бажання отримати передишку, які проглядаються в цих російських повідомленнях. Давайте об’єктивно. Попри все економіка РФ усе-таки зазнає суттєвих втрат від санаційного тиску, і це не дає змоги продовжувати фінансування війни в достатньому для такої інтенсивності обсязі; інфраструктура великої кількості російських регіонів стрімко руйнується зсередини; армія зазнає величезних втрат.
«Дайте нам паузу, зупиніть тиск, ми хочемо переформатування, накопичення!» – буквально волає Кремль. Для України та її союзників це знак дієвого ефекту, що мають спротив ЗСУ та західні санкції. У цей критичний момент удари по окупантах та економічні обмеження треба лише посилювати. Це єдина дорога до миру. Все інше – шлях до масштабування війни…